Розмахувати голкою – не значить вишивати!

Вислів відомої київської майстрині став своєрідним девізом Клубу любителів вишивки, що діє в Чернігові на базі ПП «Арт-студія». Жінки, яких об’єднало це захоплення, щосуботи збираються разом, аби відкривати нові й нові секрети цього стародавнього виду рукоділля, ділитися досвідом і схемами. Натхненницею цих зустрічей вже майже десять років є Ольга Краснопольська – відома майстриня і наставник, організатор виставок і майстер-класів.

 

 

 

 

 

 

Благословення на вишивання

До речі, про Ольгу Іванівну варто згадати окремо. Вона справжній фахівець, досконало знає історію вишивки не лише Чернігівщини та України, володіє технологією виконання старовинних швів, а й має глибокі знання по вишивці східних і північних країн, Африки. Її роботи знаходяться в приватних колекціях більш ніж 20 країн.

«Я щаслива, коли мої роботи нагадують їх власникам, що є на планеті таке чудове місто Чернігів – прекрасне й старовинне», - говорить майстриня. Багато років тому настоятелька Єлецького Свято-Успенського монастиря матушка Амвросія благословила її на вишивання. І тепер вона щиро переконана, що всі прихильники її робіт, всі її наслідувачі, учениці також отримали Боже благословення, оскільки перебувають, так би мовити, під її крилом.

Незважаючи на те, що в кожної з жінок, які відвідують Клуб, за плечима – не один рік, а то й не один десяток років «творчого стажу», всі старанно виконують «домашні» завдання, запитують, дещо навіть записують у зошити.

Бісерні ікони цінувалися вище, ніж написані

Коли я завітала на одну з таких зустрічей, свою нову роботу – чудовий вишитий рушник - принесла показати подругам колишня вчителька Тамара Григорівна Ялишко. Саме з вишивання рушників починають майже всі жінки. Коли ж вони удосконалюються, то працюють по найскладніших у світі схемах для вишивання, що розробляють професійні художники.

Так від теми рушників розмова повернула до теми вишитих картин. До речі, не кожна майстриня, яка вишиває рушники, може вишивати картини. Це потребує неабияких знань та зусиль.

-    Вишиті картини завжди прикрашали і бідне, і більш заможне помешкання. Особливо цінувалися роботи виконані бісером, шовком, золотими та срібними нитками, - робить невеличкий екскурс в історію Ольга Краснопольська. - Цей вид мистецтва розвивався переважно при монастирях, де існували спеціалізовані майстерні. І якщо в обителі траплялася пожежа, в першу чергу як найбільшу цінність виносили саме ці вироби.

«Медитація» по-українські

Однак займатися «живописом за допомогою голки та нитки» може лише людина з добрим чуйним серцем і чистими думками. Якщо у майстрині в серці оселилися образи чи недобрі наміри, це «видають» очі на картинах чи іконах - безрадісні чи навіть злі. За словами пані Краснопольської, ця творчість одночасно відображає сутність людини, а також для багатьох є свого роду «медитацією», профілактикою важких думок та емоцій.

«Справжній фахівець ніколи не буде стояти на місці, він повинен постійно розвиватися, навчатися», - постійно наголошує моя співрозмовниця. Таким прикладом можуть бути майстрині її «Арт-студії», котрі демонстрували свої роботи на різноманітних виставках, передають свій досвід молоді.

Нещодавно на базі Клубу любителів вишивки з’явився ще один Клуб - для тих, хто цікавиться роботою з бісером. Сюди приходять і літні жінки, і дівчата. Тож якщо маєте бажання приєднатися – ці двері відкриті для всіх!

Вікторія Сидорова

Ольга Краснопольська